(Пам'ятка про те, як навчити дітей справлятися зі стресом в небезпечних ситуаціях)
Коли ми стаємо батьками, то більше не можемо бути безтурботними і володіти своїм життям, як раніше. Навіть коли діти під надійним наглядом, ми перевіряємо, як справи, і готові кинути все і летіти на допомогу.
А якщо раптом дитина при нас підбігає близько до дороги або визирає з вікна, то ми інстинктивно діємо з рішучістю тигра:
- буквально висмикуємо за шкірку і тягнемо в безпечне місце;
- голосно ричимо, щоб показати небезпеку;
- демонструємо всім своїм виглядом, що трапилося страшне і серйозне;
- і в серцях навіть можемо «напіддати лапою», щоб більше так ніколи не робив.
А ще лаємо, забороняємо і лякаємо, що більше не будемо допомагати, тому дитині доведеться розбиратися самій. Ми робимо все, аби вона засвоїла урок і в наступний раз була у безпеці. І тільки пізніше, коли нас трохи відпускає, ми починаємо заспокоювати налякану дитину.
На жаль, стрес від ситуації і переживання через реакцію батьків не дають дитині сприймати інформацію, робити висновки і вчитися. Вона затискається і зупиняється, щоб пережити цю страшну ситуацію і дочекатися, коли її обіймуть і поспівчувають.
Чому ж ми лякаємо і без того перелякану дитину?
Нейробіолог Девід Іглмен в книзі «Інкогніто» описує мозок як команду суперників. «Між різними відділами мозку постійно відбувається діалог, причому кожен бореться за право контролювати вихідний канал вашої поведінки».
Головне протистояння відбувається між раціональною системою і тим, що ми не усвідомлюємо.
Психолог і інструктор з безпеки Роберт Туйкін говорить про 5 центрів, які борються за можливість приймати рішення.
Ми зазвичай покладаємося на один з цих центрів - «голову». Це раціональна система, яка аналізує оточення.
Погана новина: в екстремальній ситуації вона «відключається» і влада переходить до інших чотирьох центрів прийняття рішень, з якими ми не так добре знайомі.
Тому в критичні моменти нами керує не рішення бути мудрими, спокійними і терплячими батьками, а наші емоції, автоматичні реакції тіла і дитячі травми.
Хороша новина: ми можемо з ними познайомитися і навчитися повертати контроль над своєю поведінкою і станом дитини, спираючись на ці 4 центри.
Що можна зробити прямо зараз, щоб у небезпечній ситуації ви змогли зберегти контроль, адекватно відреагувати і допомогти дитині впоратися зі стресом:
1.Відстежувати свої емоції.
Ми росли з думкою, що не можна плакати і висловлювати свої почуття, а потрібно зібратися і терпіти. І стали кандидатами у майстри спорту з витіснення і придушення почуттів.
Однак при раптової небезпеці розум не встигає спрацювати і на нас обрушується страх, до якого домішується гнів, вина, сором і образа, що це сталося саме з нами. Ми тонемо в них, тому що не звикли до настільки потужного емоційного потоку.
Нам варто дізнатися про ці емоції ближче і навчитися витримувати їх, не дозволяючи захопити повну владу над собою.
2. Спостерігати, як емоції відбиваються в тілі
Заведіть «книгу свого тіла». Описуйте в ній зв'язок між тим, що ви відчуваєте в тілі, тим, що ви відчуваєте і тим, що відбувається. Це довгий процес знайомства з собою, який може тривати роками. Але ця книга може стати вашою головною опорою і провідником до себе.
Наприклад, ви можете виявити, що відчуваєте, як коле в грудях від різких звуків. Або помітите, що у вас стискаються кулаки і хочеться замахнутися, коли в п'ятий раз за день пилососите.
Усвідомлення зв'язку тіла і емоцій - це перший крок до того, щоб керувати собою.
3. Розпізнавати і вгадувати емоції дитини
Грав з усіма, але раптом відійшов в сторону і спостерігає. Що з ним сталося? Чому він опустив плечі вниз і сутулиться? Що він зараз відчуває?
Просить роздягнути його після прогулянки, хоча вміє робити це сам. Смикає вас з дрібними проханнями. Робить як ніби на зло. Що трапилося? Чому він так себе веде? Що він відчуває?
Вивчаючи свою дитину, Ви навчитеся читати її думки і емоції по очах, міміці і положенні тіла. Це дуже важливо, тому що багато переживань дитина самаа не може розпізнати і розповісти про них.
Дослідження себе і дитини - це довгий процес, але він обов'язково принесе плоди: ви інтуїтивно будете відчувати, що сказати і зробити, щоб допомогти собі і дитині впоратися зі стресом.
Джерело: http://bmshkola.ru/blog/pochemu-my-pugaem-rebenka-kogda-nuzhno-uspokoit/
