.jpg)
Психолог, дитячий та підлітковий психотерапевт - Тетяна Демірджі
«Если вы уступите ребенку, он сделается вашим повелителем; и для того, чтобы заставить его повиноваться, вам придется ежеминутно договариваться с ним»
Жан-Жак Руссо
Дитячі істерики - це випробування для батьків. Згадаємо ситуацію, коли дитина на вулиці влаштовує істерику, при цьому, прохожі дивляться з осудом, а батьки – розгублені або знервовано намагаються швидко піти з дитиною з «місця злочину». У кабінеті психолога говорити про дитячі істерики батьки, як правило соромляться, бо нібито істерики у дитини прирівнюються до її невихованості, таким чином говорячи про батьківську некомпетентність чи невміння навчити власну дитину манерам поведінки у суспільстві. Проте, дана проблема є досить виснажливою як для самих батьків, так і для сім’ї в цілому. А особливо, в ситуації прийомного батьківства чи усиновлення, коли до сорому перед оточуючими за поведінку дитини додаються ще і власні страхи та міфи стосовно причетності генетичної спадковості або психічних порушень, як самої дитини так її кревної рідні.
Отже, необхідно розібратися, що є нормою як віковою, так і поведінковою, з якою поведінкою дитини прийомні батьки чи усиновлювачі можуть справитися самостійно, а що справді потребує втручання додаткових фахівців. Перш за все визначимо, що до істерик можна ставитися більш спокійно до того часу, поки дитина не може виразити свої бажання чи потреби через слова. Фактично це той час, поки дитина не вміє говорити (як правило, до 3 років). Тобто, якщо у дитини труднощі з мовленням, і вона не може донести до батьків свої потреби ніяким іншим способом як лише через плач чи крик – то, навряд чи це можна вважати істерикою. Тому перше, про що важливо подумати, коли дитина влаштовує Вам істерику – це яку потребу зараз вона намагається Вам висловити (голодна, хоче в туалет, втомилась, хоче спати, захворіла, емоційно виснажена, потребує втіхи тощо). У разі виключення будь-яких важливих потреб, що необхідно задовольнити, ми переходимо до наступного – намагаємося зрозуміти, на що саме виникла така реакція.
Часто ми спостерігаємо істерику, як реакцію на заборону чи встановлення правил. Дитина може реагувати істерикою на слово «не можна», «не дозволяю» і т.д. У даному випадку ми теж повинні сказати про норми розвитку даних понять у дітей. Дитина вчиться встановлювати межі дозволеного уже з малечку, проте найкращий вік для цього з 3-х до 6-ти років, це саме той час, коли вона інтелектуально здатна вчитися розрізняти що є добре, а що погано, а також вчиться тому, що її дії можуть зробити боляче чи неприємне іншим. Вчиться розуміти як власні емоції так і емоції тих хто поруч, а також бути співчутливою. Фактично, за нормами вікового розвитку, до школи дитина вже має вивчити ті самі соціально прийнятні норми поведінки, які допоможуть їй швидко адаптуватися до норм та правил поведінки у школі.
Однак, говорячи про загально прийняті вікові норми, ми маємо звернути увагу саме на тих дітей, які дещо не досягають цих показників. Основними причинами, а також ризикованими ситуаціями, що сприятимуть істерикам, можуть бути:
- відсутність у сім’ї правил та меж (відсутність стабільного режиму сну, їжі, прогулянок та дозвілля);
- істерики – як засіб спілкування у сім’ї , де проживає дитина;
- наявність у сім’ї різних стилів виховання («мама каже, що це не можна, а в той же час тато дозволяє» або «батьки забороняють, а бабуся пожаліє, посварить батьків та дозволить»);
- емоційна та фізична відстороненість батьків від дитини (ніхто не грається з дитиною, ніхто не вчить емоціям, не пояснює причини власної знервованості та криків чи роздратування, на роботі «з ранку до вечора», а дитина то з бабусею, то з нянею, то у садочку тощо);
- затримки емоційного розвитку дитини, через попередній психотравматичний досвід.
Варто зазначити, що жодна з причин не є психопатологічною і , як правило, може бути скорегована за участі самих батьків (в тому числі прийомних та усиновлювачів). Також, варто звернути увагу на те, що більшість причин, все-таки є внутрішньосімейними, тобто провокуються самими ж батьками. Звичайно, з певних об’єктивних на те причин, проте не варто шукати у дитячих істериках лише «слід від минулого» дитини. Тільки остання з причин може потребувати додаткового залучення психолога у разі, якщо дитина пройшла період 6 років, і до цього часу реагує на заборони істериками та агресивною поведінкою.
Додаткової уваги потребують ситуації, коли істерики переходять у агресію по відношенню до інших чи до себе. У цьому випадку, я би порадила звернутися спершу до психолога, а потім, у разі потреби до, дитячого невропатолога.
Отже, підсумуємо загальні поради батькам для емоційного розвитку дітей та встановлення певних меж, з метою уникнення істерик у дітей:
- важливо вчити розпізнавати емоції (придбайте картки з зображенням різних емоцій та їх назви, грайте з дитиною у гру «впізнай мою емоцію», пояснюйте дитині свій настрій та його причину «я зараз знервована, тому що…, я здивований через те що… » і т.д.);
- важливо встановити чіткі правила у сім’ї, де проживає дитина стосовно поведінки та того, що можна і чого не можна, а також необхідність дотримання цих правил всіх членів сім’ї, які проживають разом з дитиною;
- необхідно домовитись, які будуть наслідки для дитини при порушенні правил (так дитина вчитиметься розуміти наслідки своєї поведінки). Як правило, контроль за дотриманням правил у домі - це завдання для тата;
- дотримуватись щоденних ритуалів з дитиною для емоційного спілкування та формування емоційних стосунків. Як правило це завдання для мами: читати казки, засинати разом, розповідати історії, говорити про те що сталося протягом дня, та що дитина переживала тощо.
- гратися з дитиною, не менше 30 хвилин у день. Через гру дитина висловлює свої переживання та може вчитися розуміти переживання інших (починаючи з самої примітивної - складання пірамідок чи будування з конструктора до ігор у професію чи сім’ю).
І на останок, важливим є власний приклад батьків та їх спілкування між собою. Тому що дитина вчиться спілкування на прикладі того, що вона спостерігає щоденно. Якщо ж Ваша дитина є прийомною і прийшла до Вашої родини нещодавно (менше року), то необхідно запастись терпінням, і виконуючи вищезазначені поради, вчити дитину новій поведінці через формування з нею емоційних і довірливих взаємостосунків. А також розуміти, що для зростання та розвитку будь якої дитини потрібен час.
