Хотілося б розказати про випадки, коли ініціатива повернення йде від дитини. Таке буває, і часто мова йде про підлітків. Досить часто мова йде про таких підлітків, які жили в сім'ї своїх родичів (бабусі, дідусі, кровна опіка). Але бувають і підлітки, які жили в прийомній сім'ї. Іноді це діти, які занадто довго прожили в дитячому будинку, і їм дуже складно влаштовувати близькі стосунки, вони викликають у них сильну тривогу. Їм складно з цим впоратися і вони хочуть повернуться назад, де, принаймні, все звично. І тоді вони потребують якоїсь допомоги щоб хоча б усвідомити, що з ними відбувається.
Так, підліток це не маленька дитина, яку можна взяти за руку і відвести додому. Якщо ти вирішив прийняти дитину, з нею потрібно домовлятися, вона повинна дати свою згоду і йому це все може не сподобатися. Це фактично доросла людина. Кожен з нас може подумати про себе: «Хотів би я жити в будь-якій сім'ї, в яку мене завтра покличуть жити? Зовсім ні! Мені може просто не сподобається ця сім'я». У дитини можуть просто не скластися відносини, і взагалі вона має на це право. Але важливо щоб вона сама розуміла: їй не сподобалися саме ці конкретні люди, або у неї взагалі є страх відносин, страх родини. І вона хоче повернуться в дитячий будинок, тому, що їй дистанція з людьми зручніше ніж близькі стосунки. Тут уже швидше питання якоїсь індивідуальної психологічної роботи.
З кровними опікунами (бабусями, дідусями) дуже часто буває така ситуація, що це часто люди у віці, вони часто мали не дуже хороші відносини зі своїми власними дітьми. Поки онуки були маленькими, їм потрібна була перш за все турбота, і бабусина і дідусева любов, все було добре. А коли онуки стають підлітками, вони починають проявляти характер, починають займатися молодіжними такими речами, ходити на тусовки, приходити пізно, грубити, займатися не правильними з позиції дідуся і бабусі речами, то у них починають руйнуватися відносини. І підліток іноді сам вимагає, щоб його забрали з сім'ї, тому що у йому здається, що там, серед однолітків, йому буде спокійніше і комфортніше. Так буває і дуже важливо, щоб у людини завжди була можливість зворотного ходу.
Підлітки вони на те і підлітки, що вони іноді чогось зараз дуже сильно хочуть і повністю поринули в це і чути не хочуть ніяких інших варіантів. А через 2-3 місяці вони можуть змінити свою позицію.
Я знаю чимало прийомних сімей, які залишилися з прийомним підлітком, з його ініціативи, в ситуації взаємного конфлікту, а потім поступово знову почали спілкуватися, і після того як дитина стала дорослою, вони спілкуються так як спілкувалися дорослі діти зі своїми батьками. З тим же ступенем близькості спілкуються і з онуками прийомними. Тобто головне в такій ось ситуації, коли не зрослося, якщо є ресурс продовження контакту і якщо є можливість все-таки зберегти відносини, щоб ці можливості були. Тому що іноді приходить ситуація, коли ось дитина повернулася на гострих претензіях, на конфлікті, в такому ось стані, і природно коли вона конфліктує зі своїми колишніми опікунами, колишніми батьками, вона може впадати в стрес, вона може злитися, нервувати і т.д. І установа починає припиняти ці зустрічі, тому що їм зручніше коли дитина спокійніша.
Але це не дуже правильно, тому що дитина фактично позбавляється контакту з людьми, з якими у неї можуть бути дуже близькі відносини. Так, можливо їй зараз в її 14 нестерпно жити з цією бабусею, але через півроку вона заспокоїться, стане трошки розумнішою, більш дорослою, і вона зможе до неї ходити, наприклад, на всі вихідні, канікули, а потім, можливо, і зможе повернуться.
У цих ситуаціях дуже важливо зберігати відкритими двері, зберігати можливість відновлення контактів. Може не на тому глибокому рівні, щоб дитина повністю там жила в цьому будинку, але щоб це були якісь близькі його люди. І для багатьох дітей це може бути абсолютно нормальним перебігом подій.
