Якщо коротко (як це виглядає):
– Я закохалась! Вперше в житті! Так хочеться просто з кимось поговорити, порадитись, порадіти. Так треба, щоб хтось обійняв та вислухав…
– Почекай! На Миколая привезуть цукерки!
Часто у дітей в закладах телефони кращі ніж в мене. Одягу та різних матеріалів також достатньо, часто воно просто лежить на складах без використання. Діти їздять на екскурсії та в подорожі. Бувають заклади, де щоб приїхати до дітей треба «записуватись» за 2 тижні наперед, а на новорічні свята – за місяць.
Тому, перш ніж щось везти в заклад, як мінімум, уточніть реальні потреби. А в ідеалі – везіть не речі, а себе – стосунки, знання, дружбу, час, досвід, спілкування…
Просто подарунки та цукерки «раз в рік» розвивають споживацтво та синдром «я з інтернату – мені всі щось повинні!». Потім ці діти виходять із закладу і не можуть зрозуміти: «а чому більше не дарують телефони?». Їм важко призвичаїтись до реального життя, будувати здорові стосунки, вміти витрачати гроші, досягати успіху…
Ось це їм справді потрібно – не фізичне, а духовне.
