Сила, розум, стійкість, краса, лідерство та живе спілкування
Батьки усіх часів та народів завжди переймалися — дитина не буде здоровою, якщо не займається спортом. У ХІХ сторіччі перепоною вважали книги, у ХХ — телебачення, а у ХХІ — гаджети та інтернет. Та все одно діти не втрачають цікавості до спорту, просто іноді їх треба до нього трохи підштовхнути. Як саме, розповість психолог Броварського вищого училища фізичної культури Ірина Соловей.
Як, на вашу думку, можна мотивувати дитину займатись спортом?
Спортивна діяльність позначається на психічному та фізичному розвитку дитини, тому саме в родинному середовищі повинна відбутись перша розмова. Вчителі також можуть мотивувати дітей, пояснюючи, що якщо вони хочуть бути сильними, здоровими і впевненим у собі, у своїх можливостях, бути лідерами, тоді треба іти саме в спорт. У дитячі та юнацькі спортивні школи двері завжди відкриті, і в таке спортивне училище, як наше. Але я вважаю, що першу спробу повинні зробити саме батьки.
Яку саме користь спорт може принести психічному здоров’ю дитини?
Я вважаю, що спорт може впливати саме на формування особистості дитини. Спорт може покращити характер, виховати вольові якості і навчити дитину долати труднощі. Спорт навчить бути дисциплінованим, адже це щоденна праця над собою, це вміння ставити мету і успішно її досягати. Спорт дарує дитині почуття колективізму, адже це підтримка друзів. У цілому, спорт приносить тільки позитивний вплив на характер.
Деяким дітям підходять командні види спорту, деяким ні: їх характеру відповідають індивідуальні. Чому так відбувається? Від чого це залежить?
Справа в тому, що вибір виду спорту залежить від того наскільки сама дитина розуміє, що їй подобається, лише методом спроб і помилок можна виявити бажання займатись тим чи іншим видом спорту. І вибір дитиною бажаних спортивних секцій проходить в два етапи. Перший із них — це етап, коли враховуються антропометричні дані: зріст, вага, типи темпераменту, нервової системи, статури і, головне, бажання дитини займатись. Якщо батьки бачать, що в дитини хороший настрій, вона легко відновлюється, уміє долати труднощі, то це говорить про те, що вибір зроблено правильно.
А от другий етап полягає в тому, що кожен вид спорту своєю передумовою має певні тести, які дають можливість визначити придатність дитини до занять. Наприклад, легка атлетика має 42 види спеціалізації, тому дитина йде спочатку на легку атлетику. Чим займатись після: чи багатоборством, чи стрибками в довжину, — це її особистий вибір та її особисте бажання. Як підсумок, в основі лежать антропометричні дані і ознайомлення із тими видами спорту, яке, знов таки, здійснюється під час уроків фізичної культури.
Одна з найпоширеніших проблем сьогодення — залежність від гаджетів. Діти приділяють дуже мало уваги спілкуванню між собою. На ваш погляд, чи може спорт чимось зарадити?
Гаджети — це буденність. Найцікавіше, що нове покоління вже є ознайомленим із цифровими технологіями, вони народились в епоху популярності гаджетів, і тому вони сприймають їх як складову свого життя. Наші спортсмени теж захоплюються різноманітними відеоіграми, але під час змагань і тренувань вони більше спілкуються. Мета наших дітей — стати переможцями, отримати підтримку від своїх друзів. Перед спортивними змаганнями особливо відчувається це велике бажання, щоб поруч із тобою були друзі, які дають і підтримку, і взаємодопомогу, і командний дух. Тому нашим дітям інтернет-залежність не загрожує.
Спорт буває травматичним і травма може стосуватися не лише фізичного стану. Які міри ви приймаєте, якщо дитина хотіла перемогти в змаганнях, але у неї не вийшло? Як її підтримати? Що робити з дитиною, коли вона важко переживає поразку?
Як показує досвід, наші діти-спортсмени сильні і вміють долати труднощі, тому під час індивідуальної розмови або корекційної роботи вони завжди говорять із розумінням: «Я розумію, що сьогодні я програв, тому що я мало тренувався і мені треба докласти максимум зусиль до того, щоб я тренувався краще, більше і став першим». Урешті-решт, у нас є години психолога, де я знайомлю дітей із такими методами психорегуляції як, наприклад, аутогенне тренування. Може бути психойогове тренування. Часто в своїй роботі ми використовуємо музику, щоб зняти психічні напруження. Найбільше допомагає індивідуальне спілкування із дитиною, адже під час цієї розмови дитина проговорює свої проблеми, їй стає набагато легше. У цілому, наші спортсмени не занурюються в депресивний стан, бо у них є мета: сьогодні ти програв, завтра ти готуєшся до наступних змагань. Спортсмени — це сильні особистості. Важче буває у професійному спорті. Там геть інші цілі і геть інші завдання. У професійному спорті особисті поразки сприймаються значно важче, ніж у дитячому.
Чи стикались ви із проблемою, коли тренери бувають настільки жорсткими або різкими, що це сильно псує характер дитини?
Процес тренування відрізняється, адже кожен вид спорту має свої особливості. Інколи в певних видах спорту тренери поводяться більш жорстко. Але вплив тренера на особистість спортсмена найбільшою мірою залежить від особистих якостей самого тренера, від стилю керівництва, який він використовує в своїй роботі з дітьми. Тому якщо тренер різкий і грубий, на дітей це буде впливати. Але в розмові із самими спортсменами діти висловлюють таку точку зору: різкість допускається, але вона має бути обов’язково із наступною похвалою. Спортсмени говорять: «Не буде вимог, то буде необмежене розслаблення і ми не розумітимемо для чого ми сюди взагалі ходимо». Авторитарний стиль керівництва в роботі із дітьми не допускається. Як правило, у закладах, де працює багато авторитарних тренерів, є тенденція, що дуже швидко діти звідти йдуть і вони шукають більш демократичного тренера, який м’якший і толерантніший у спілкуванні. Тому тренер, який хоче ефективно працювати із дітьми, має використовувати настанови, вміти виправляти помилку учнів, надавати своєчасну допомогу і найголовніше — повинен любити свою роботу і дітей.
До училища приходять діти, починаючи із сьомого-восьмого класу, отже діти між собою не знайомі. Які методи ви використовуєте, щоб зробити колектив більш згуртованим і що ви робите, щоб налагодити спілкування між ними?
Це робота усього педагогічного колективу: допомогти дітям навчитись спілкуватись між собою. У нас заклад інтернатного типу, і діти знаходяться пліч-о-пліч цілодобово. Вихователі, класні керівники, тренери, соціальні педагоги проводять різні форми роботи, зокрема: тренінги, лекторії, вечори дозвілля і години спілкування, зустрічі із видатними спортсменами, які приїжджають до нас в навчальний заклад.
Взагалі, діти адаптуються дуже швидко. Позитивну роль відіграє те, що наші діти завжди мають мотивацію, а тому їхній процес адаптації проходить швидко і без загострень. Спілкування відбувається під час дозвілля і в освітньо-тренувальному процесі. Як правило, діти легко знайомляться, легко знаходять друзів і мають командний дух: у них є єдина мета – бути олімпійськими чемпіонами.
Ви тільки що сказали, що організовуєте зустрічі із видатними спортсменами. Чи можете ви назвати відомих спортсменів, яких ви запрошуєте і надихаєте ними дітей?
Остання зустріч, від якої діти отримали велике задоволення, відбулась із Володимиром Кличком, який з Послом Японії в Україні Шигекі Сумі і командою Klitschko Foundation відкривав у нашому навчальному закладі гандбольний зал. Також серед постійних гостей у нашому навчальному закладі можна назвати боксерів Сергія Дзінзірука і Юрія Нужненка, серед плавців ми можемо назвати таких колишніх учнів, як Олег Лісогор, Сергій Бреус, та призера Олімпіади із вільної боротьби Валерія Андрійцева. За приклад серед представників велоспорту ставимо Ярослава Поповича, чемпіона світу із велоспорту; на честь ганболіста Олега Великого ми проводимо турнір.
У нашому закладі є зал спортивної слави, де класні керівники і вихователі проводять різні екскурсії і відбуваються зустрічі, після яких є багато спогадів. Ще одним видом роботи є вечір зустрічі із випускниками, на яких вихованці мають можливість зустрітись і поспілкуватись із людьми, які закінчили наш навчальний заклад. Вони мають змогу дізнатись, що саме дав їм спорт у житті, яких результатів вони досягли і ким сьогодні вони працюють.
Усі ці дорослі люди, які вже чогось досягли у житті, користуються неймовірною популярністю серед дітей, вони є джерелом натхнення. Що ви б могли порадити іншим дорослим, щоб їх так само поважали і надихались ними?
Дорослим, перш за все, хотілося б побажати: дітей під час співпраці треба чути, розуміти і бачити. Діти хочуть, щоб дорослі були для них позитивним прикладом, щоб були обізнаними, розумними, креативними і толерантними. Вони хочуть бачити дорослих, які володіють сучасними технологіями. Діти дуже чутливі до всього. Дорослі мають бути зразком у своїй поведінці і справах.
Джерело: http://womo.ua/intervyu/
