Проблема сиріт і досі залишається відкритою. Бо якщо до повноліття ними опікується держава і ці діти перебувають в інтернатах, прийомних сім’ях та будинках сімейного типу, то після 18-ти мусять виходити в доросле самостійне життя. Насправді ж більшість сиріт абсолютно не готові до цього.
Мабуть, якби не соціальні гуртожитки і люди, які працюють у них, більша частина колишніх сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, автоматично переходила б у категорію бомжів. Коли нема власного житла й роботи, до цього недалеко.
– Наш заклад існує чотири з половиною роки, – каже директор Рівненського обласного соціального гуртожитку Ігор Новосад. – Тобто ще чотири роки тому ці діти виходили з інтернатів і тинялися містом. Що лишалося для них відкритим, то це підвали, горища і вокзали. Наш гуртожиток став реальним виходом для такої категорії дітей, бо за три роки, які вони можуть перебувати у цих стінах, сироти адаптуються до життя, стають самостійними та більш впевненими в собі.
У соціальному гуртожитку, розрахованому на 30 осіб, молоді люди живуть майже на всьому готовому. Єдина умова – вони мають у цей період навчатися або працювати. І хоча тут приймають сиріт від 15 до 23 років включно, більшість приходять сюди саме після настання повноліття.
– Причина в тому, що в прийомних сім’ях ними також опікуються тільки до цього віку. Куди йти далі, сироти мають вирішувати самі, – підкреслює директор закладу. – Ми ж добре розуміємо, як це – опинитися наодинці із безліччю проблем сучасного життя, то й допомагаємо їм в адаптації.
– У більшості з наших дітей процес адаптації проходить дуже повільно, – додає соціальний педагог гуртожитку Жанна Захарець, якій доводиться одночасно виконувати обов’язки і психолога, і педагога, і юриста. – Особливо у тих, хто прийшов з інтернату. Там все було централізовано: гуртом ходили до лікарів, їм подавали готову їжу і так далі. Тут вони опиняються сам на сам із суворою дійсністю, і їм стає страшно. Вони не знають, куди влаштуватися на роботу, до яких лікарів і куди йти, як розмовляти з роботодавцями. Націлюємо їх й на те, щоб відкладали частину своєї зарплати на майбутнє, поки є така можливість. Звичайно, життя вносить свої корективи, з часом ці діти дізнаються, що й до чого, але при цьому весь час питають порад. Ми ж ними опікуємося на всіх рівнях, навіть у судах. А коли закінчується термін перебування у нашому закладі, обов’язково зв’язуємося із соціальними службами, інформуємо їх і надалі вже вони слідкують за долею наших підопічних. Хоча й потім наші діти часто приходять до нас порадитися чи просто поспілкуватися.
Після 23 років хочеш-не-хочеш доводиться йти у дорослий світ. І хоча держава ставить цю категорію молоді на квартирну чергу, працівники гуртожитку не пам’ятають, щоб хтось із них отримав власне житло. Тому, як можуть, допомагають і в цьому.
– Питання куди подітися сироті після 23 років турбує і нас, – каже Жанна Миколаївна. – У Рівному є товариство з обмеженою відповідальністю «Аронж», що має гуртожиток. Ми домовилися з їхньою адміністрацією, і вони надають кімнати у своєму гуртожитку за 495 гривень у місяць – це найдешевше, що на даний час можна знайти в нашому місті. У Пустомитах є Християнська спілка, де поселяють жінок. У Карпилівці є гуртожиток, у який також приймають сиріт. У них є певні принципи: не пити, не курити. Хто не може працювати – веде домашнє господарство. Тобто, на сьогодні тільки ці організації відгукуються на наші прохання, а більшості сиріт доводиться надалі знімати квартири. Це недешево. Єдине, що радує, до того часу вони вже працюють і мають якісь накопичення.
На цей час у соціальному гуртожитку живе 18 осіб, з них шість дівчат і 12 хлопців. Та ще плюс декілька молодих мам із дітьми, які перебувають у відділенні матері і дитини.
Неля ЗАБОЛОТНА
http://7d.rv.ua/news/2015-10-01/do-18-rokiv-internat-dali-socialnyy-gurtozhytok
