Автор: Світлана Юріївна Назаренко (Пермякова)
«Мир, в котором я живу,
Называется мечтой,
Хочешь, я тебя с собой возьму,
Хочешь, поделюсь с тобой?»
У нашому суспільстві дуже поширена думка/стереотип про те, що в щасливій родині обов'язково повинні бути діти...
Не буду заперечувати це твердження. Однак численні дані свідчать про те, що іноді сімейні проблеми лише поглиблюються з появою дитини в родині. Аж до розлучення. І мотиви проблем при цьому - різні.
Можливо дитина, в цих випадках, є каталізатором і «лакмусовим папірцем» якості відносин між мамою і татом і допомагає розкрити, так би мовити, їх «сімейний нарив»...
Якщо в сім'ї немає своєї дитини, то страждає, як правило, хоча і не факт, більше мати. Інстинкт материнства бере своє і нереалізована потреба не дає відчути себе самодостатньою і взагалі щасливою...
Хочеться бути мамою: дарувати, піклуватися, захищати, плекати і розвивати, віддавати частинку своєї душі, своїх знань і умінь... та й неоднозначна соціальна оцінка може давати про себе знати...
І тоді приходить рішення – взяти дитину з дитячого закладу в свою сім'ю на виховання, тобто усиновити або удочерити. І таким чином, все-таки, реалізувати свою потребу в материнстві.
Вирішуючи таке питання, доводиться долати численні перешкоди і складнощі, які лише додають бажання мати свою дитину... Це – як оформлення документів, так і важкий період адаптації до появи малюка в сім'ї.
І ось – довгоочікуваний момент настає! Дитина входить у ваш будинок, як повноправний член сім'ї.
Не відразу, а поступово, настають будні і нове реальне бачення ситуації...
Адже Все бачилося і мріялося трохи в «рожевому кольорі»: дитина, іграшки, турботи, веселощі, забави...
Загалом сімейна ідилія і гармонія, а також багато взаємної любові та радості.
Складно писати про це, але буває, що дитина переважно привносить у спокійне і розмірене життя якраз протилежне: тривогу, напругу, зміну усталеного способу життя, надмірні матеріальні і душевні витрати... І як тоді бути з усім цим?
Батьки тільки починають близько знайомитися з тепер уже своєю дитиною і вчаться любити її з усіма індивідуальними особливостями і властивим тільки їй неповторним своєрідністю...
Нове, вирощене в душі, почуття любові, проявляється у прихильності, близькості і ніжності, бажання захищати та оберігати, передати цій дитині щось своє, унікальне особисте...
А якщо не виходить любити і дитина в основному дратує?!
Тоді виникає колосальна напруга і внутрішній конфлікт... Якщо любов не отримує свого розвитку, то доводиться тільки терпіти і збирати роздратування... І до дитини відчувають при цьому дуже часто – негативні почуття.
У цій ситуації з'являється в дитячо-батьківських відносинах дуже багато злості, відкидання, жорсткості і навіть ненависті. Дитині ніби мстяться за те, що вона не виправдала очікувань, що вона не така, якою її хотіли бачити її нові батьки... Вона ніяк не може стати для них рідною і своєю...
Страждають всі, а найбільше, звичайно ж, сам дитина...
Адже вона ще не може повною мірою постояти за себе і захистити себе. ЇЇ не приймають в сім'ї, психологічно відкидають і пригнічують особистісно. У дитини поступово втрачається довіра до світу і до себе, з'являються невротичні тенденції, можливі психосоматичні прояви.
Батькам, насправді, також вкрай складно емоційно. Утворюється психологічний тупик...
Що ж може допомогти в даній ситуації батькам і дитині?
Думаю, буде доречно в цьому випадку - психологічна просвіта та консультації психолога для батьків, а також арт-заняття для дитини.
Самим «варитися» в цьому «котлі» сумнівів і хворобливих переживань нестерпно. Необхідний погляд об'єктивний та професійний.
Психологічна допомога і підтримка в тому, щоб знайти потрібний напрямок у побудові довірчих і близьких взаємин, заснованих на розумінні, повазі і прийняття один одного...
Вчитися конструктивно ставитися до виникаючих внутрішньородинних конфліктів.
І тоді, все ж таки, незважаючи на сімейні труднощі, з'являється надія на те, що можливо щось поліпшити і якісно змінити в стосунках, створивши їх більш цінними і цілісними...
«Я подарю тебе любовь,
Я научу тебя смеяться,
Ты позабудешь про печаль и боль…»
Джерело:https://psy-practice.com/publications/vzroslye-i-deti/priemnie_deti_%96_dar_ili_nakazanie%85/
