На вебінарі «Психологічні особливості дітей і підлітків, що живуть в установах: що треба знати волонтеру» психолог Людмила Петрановська в рамках проекту «Дистанційне навчання» Благодійного фонду «Волонтери на допомогу дітям-сиротам» розповіла про основні чинники, що травмують психіку дітей в дитячих установах.
Є такі обивательські уявлення, що дітям в дитячому закладі самотньо, сумно і не вистачає спілкування. І ось варто нам почати ходити туди, ми влаштуємо дітям спілкування, і їхнє життя стане більш радісним. Коли ж люди дійсно починають відвідувати дитячий будинок, вони бачать, що проблеми у дітей набагато глибші і часом навіть лякають. Хтось - перестає ходити, хтось продовжує, намагаючись змінити ситуацію, хтось розуміє, що для нього єдино можливий вихід - хоча б одну дитину забрати з цієї системи.
В регіонах ще можна зустріти дитячі будинки, де діти не доглянуті, не ліковані і так далі. У Москві подібної установи не знайдеш. Але навіть якщо ми подивимося на дітей з дитячих будинків, благополучних у матеріальному плані, то побачимо, що вони відрізняються від «домашніх» по сприйняттю, по реакції на ситуацію і так далі.
Зрозуміло, що і дитячі установи можуть бути різними: дитячий будинок на 30 дітей, звідки діти ходять до звичайної школи, відрізняється від «монстрів» на 300 осіб.
У дітей, які потрапили в дитячі будинки, є минулі травми, непростий власний досвід. І ось з цими травмами вони потрапляють не в реабілітуючі, а навпаки, стресові умови. Деякі з цих стресових умов:
1. «Диктат безпеки»
За останній час багато що змінилося, дитячі будинки стали більш обладнаними, але разом з тим йде наступ «занормованості», диктат безпеки, «влада санепідемстанції». «Шкідливими» оголошуються м'які іграшки, квіти на вікнах і так далі. Але все-таки жити по-людськи хочеться, і ось у дитини з'являється плюшевий ведмедик, з яким вона спить, вікна починають прикрашати квіти. Перед перевірками всі ці заборонені речі ховаються в деяких дитячих будинках.
Дуже сильно скоротилися у дітей можливості займатися чим-небудь господарсько-корисним (знову ж під гаслом безпеки). Уже майже немає в дитячих будинках майстерень, присадибних ділянок, дітям не дозволяється брати участь в приготуванні їжі і так далі. Тобто намічається тенденція «обмотування дітей ватою» з усіх боків. Зрозуміло, що в «велике житт» вони вийдуть повністю до цього життя не готові.
2. «Режимне життя»
Діти в дитячому закладі перебувають в постійній стресовій ситуації. Ось якщо нас, дорослих, відправити в санаторій радянського типу, де в палаті - 6 осіб, де о 7 годині ранку - обов'язковий підйом, о 7.30 - зарядка, о 8 годині - обов'язковий сніданок і сказати, що це не на 21 день, а назавжди - ми ж з розуму зійдемо. З будь-яких, навіть самих хороших умов ми хочемо потрапити додому, де їмо, коли хочемо, відпочиваємо, як хочемо.
А діти в таких стресово-режимних умовах перебувають завжди. Все життя підпорядковане режиму. Дитина не може підлаштувати свій день під своє самопочуття, настрій. У неї невеселі думки?
Все одно слід піти на загальний розважальний «захід». Вона не може прилягти вдень, тому що в спальню частіше не пускають.
Вона не може «пожувати» щось між прийомами їжі, як це роблять діти вдома, тому що в багатьох установах їжу з їдальні виносити не можна. Звідси - «психологічний голод» - коли діти навіть із самих благополучний дитячих будинків зі збалансованим п'ятиразовим харчуванням, потрапляючи в сім'ю, починає безперервно і жадібно їсти.
До речі, в деяких установах намагаються вирішити це питання так: сушать сухарі і дозволяють дітям їх брати з собою з їдальні. Дрібниця? Але дитині важливо поїсти в той момент, коли вона захоче ...
3. Дитина не може розпоряджатися собою в цьому жорсткому розпорядку. Вона відчуває, що знаходиться в резервації, «за парканом».
4. Відсутність особистого простору і порушення особистих кордонів.
Відсутність дверей в туалетах, в душових. Міняти білизну, здійснювати гігієнічні процедури навіть підліткам доводиться в присутності інших. Це стрес. Але жити постійно відчуваючи його неможливо. І дитина починає відключати почуття. Діти поступово вчаться не відчувати сорому, ніяковості.
Навіть якщо в дитячому будинку спальні на кілька людей, нікому не прийде в голову, що тут треба увійти, постукавши.
Поняття про особисті кордони у дитини можуть з'явитися, тільки якщо вона бачить, як ці кордони дотримуються. У родині це відбувається поступово.
Зараз сиротам в суспільстві приділяють багато уваги. Але частіше допомога, яку люди прагнуть надати дитячим будинкам, користі не приносить, а навпаки - нерідко розбещують. Зовні виходить - лоск в дитячих будинках, а всередині - все та ж відсутність особистого простору.
Немає сенсу купувати в установу килими і телевізори, поки там немає туалетів з кабінками.
5. Ізоляція дітей від соціуму
Коли говорять, що дітей з дитячих будинків потрібно вводити в соціум, мова частіше йде про односторонній порядок: зробити так, щоб діти ходили в звичайну школу, в звичайні гуртки і так далі. Але не тільки дітям потрібно виходити, важливо, щоб і соціум приходив до них. Щоб вони могли запросити в гості однокласників, щоб в гуртки, які є в дитячому будинку могли приходити «домашні» діти з сусідніх будинків, щоб жителі цих будинків запрошувалися на концерти, які проходять в дитячому будинку.
Так, все це вимагає від співробітників зайвої відповідальності. Але тут важливо розставити пріоритети: заради кого ви працюєте - заради дітей або начальства?
6. Невміння поводитися з грошима
Багато дітей в дитячих будинках до 15 - 16 років не тримали в руках грошей і тому не вміють ними розпоряджатися. Вони не розуміють, як влаштований бюджет дитячого будинку, з ними не прийнято це обговорювати. А адже в родині зі старшими дітьми подібні питання обов'язково обговорюються.
7. Відсутність свободи вибору і поняття відповідальності
У сім'ї дитина всього цього вчиться поступово. Спочатку їй пропонують на вибір молоко і чай, потім запитують, яку вибрати в футболку. Потім батьки дають їй грошей, і вона може піти і купити вподобану футболку. У 16 років вона вже спокійно одна їздить по місту, а іноді і далі.
Дитина в дитячому будинку з цієї точки зору однакова і в три роки, і в 16 років: система відповідає за неї. І в 3 роки, і в 16 років вона однаково повинна лягати спати о 21.00, не може піти купити собі одяг і так далі.
Всім, хто працює з дітьми в дитячих будинках важливо зрозуміти, що вони мають на увазі: діти - це люди, які потім виростуть і почнуть жити життям нормальних дорослих; або діти - просто сфера відповідальності до 18 років, а що буде потім - вже не важливо.
Дивно очікувати, що у людей, у яких до 18 років було 100% гарантій і 0% відсотків свободи, раптом в 18 років, немов за помахом чарівної палички, дізнаються, що означає відповідати за себе і за інших, як розпоряджатися собою, як робити вибір ... Не готуючи дитину до життя і відповідальності, ми прирікаємо її на загибель. Або натякаємо, що в дорослому світі для неї є тільки одне місце - «зона», де немає свободи, і немає відповідальності.
8. Невірні уявлення про світ
Чи не вводимо ми самі дітей в оману, роблячи так, що кожен вихід в світ для них - свято? Коли всі носяться з ними, зайняті ними. А ще по телевізору показую цей світ, де начебто у кожного зустрічного - сумки дорогих марок, дорогі авто та мало турбот ...
Одного разу психологи провели експеримент і запропонували дітям з дитячих будинків намалювати своє майбутнє. Майже всі намалювали великий будинок, в якому вони будуть жити, безліч слуг, які за ними доглядають. А самі діти - нічого не роблять, а тільки подорожують.
Психологи спочатку здивувалися, а потім зрозуміли, що ж діти так і живуть: у великому будинку, за ними доглядає багато людей, а самі вони не піклуються про інших, не знають, звідки беруться гроші на прожиття і так далі.
Тому, якщо ви берете дитину додому на «гостьовий режим», важливо намагатися залучати її в ваше повсякденне життя, розповідати про неї. Корисніше не в кафе дитину зводити або в цирк, а до себе на роботу. Можна обговорювати при ній сімейні турботи: кредит, те, що сусіди залили і так далі. Щоб життя зовнішнє не видавалася їй суцільним цирком і Макдоналдсом.
Людмила Петрановська також зазначила, що волонтерам важливо змінити тактику у стосунках з керівництвом дитячих будинків та з таких прохачів: «А можна ми допоможемо дітям?» стати партнерами, спілкуватися на рівних. Потрібно говорити з ними не тільки про дітей, але і про них самих, про можливі варіанти розвитку. І розумні керівники будуть прислухатися, адже їм важливо зберегти установу (робочі місця) на тлі того, що дитячі будинки в тому вигляді, в якому вони існують зараз, приречені - може бути через 10 років, може бути - через п'ятнадцять ... Але зберегти можна, тільки реорганізувавши, не намагаючись чіплятися за старе.
Джерело: https://www.pravmir.ru/vosem-faktorov-travmiruyushhix-detskuyu-psixiku-v-detskix-domax/
