.png)
Олена Гандей, мама і прийомна мама Голосіївського ДБСТ, поділилася історією своєї великої родини і розповіла нам про свої чемпіонів.
Залишається тільки здогадуватися, де бере сили ця жінка? Адже розвести всіх на тренування, гуртки і заняття, встигнути нагодувати і зробити заготовки, бути в формі, і перебувати завжди в настрої - це гідно поваги.
"Чи думала я про те, що є такі діти, без мами, без тата. Так. Звісно."
Переживала я за них ще з дитинства. А потім... Вийшла заміж, народила одного сина, другого. І, коли другий син захворів сильно, йому було буквально три тижні, захворів бронхітом. Потрапили в лікарню, була сусідня палата, в якій знаходилися діти з дитячих будинків. Шкода їх було, їх ніхто не провідував. Ми (я з чоловіком) намагалися частіше бувати у них, памперсами ділилися, та й усім, що у самих було.
Після виписки якийсь час побули вдома і знову захворіли. І знову - в ту ж лікарню. Ми тричі туди потрапляли, і там був один хлопчик, який все лежав і лежав. Решта дітей мінялися, а він - там все був і був в цій лікарні.
Ну ось просто саме ця дитина, а їх там багато було, запав у душу. І я його легко потім знайшла і виявилося, що він зі статусом, готовий до усиновлення.
А як вам здається.... А ось якби тоді ви б не зустріли його?
Можливо, тоді я б ніколи і не взяла нікого. Можливо, звичайно і взяла б, але набагато пізніше і точно не в той момент. Тому що тоді і так були два маленьких дитини на руках. Нелегко, скажімо так, було.
Ось так, на початку 2000 року з'явився у нас ще син.
Наступна дитина, це вже потім у 2006 році у нас народився ще один біологічний, теж хлопчик. Загалом було у нас 4 хлопчика. Ну і ми почали замислюватися про те, що якщо усиновлений потрібно якось сказати, що він, власне, усиновлений. Тому що у нас вистачало "добрих людей", і краще нехай він від нас вже це дізнається. Але не знали як це зробити. Випадку якось не було. І випадково, один знайомий, він був тренером по боротьбі, і у нього в групі в основному були діти сироти. На Теремках тоді був реабілітаційний центр «Центр порятунку дітей». Він і сам там якийсь час вихователем працював. Ось і запропонував нам: «Ми їдемо на літні збори, хочете - поїхали з нами».
Ми погодилися. На той момент мої діти знали, що є така категорія дітей, як сироти, вони вже були з ними знайомі, виїжджали разом на різні заходи. І коли ми повернулися зі зборів, то ми зрозуміли, що будемо забирати ще одного хлопчика, підлітка вже на той момент (йому було 12 років). Так він якось прикипів до нас за ці 2 тижні, дуже сильно любив з нашим молодшим гратися, коли йому 2 рочки було. І ми почали збирати документи на одного. Ну і потім, в процесі поки збирали документи, забрали ще одного чотирнадцятирічного, звідти ж. Ну а своєму який був усиновлений першим, на той момент так і не сказали.
Потім пройшов, напевно, вже рік, як ці прийомні діти жили з нами, і я йому вже все-таки розповіла. Він не повірив, але ще більше не повірили мої біологічні двоє, які з ним з самого маленького віку росли.
Через пару років ми забрали ще двох братів: 8 і 7 років їм було тоді. Ну а потім, через кілька років відкрили ДБСТ (дитячий будинок сімейного типу). З огляду на, що старші вже повиростали, вони вже за віком просто не потрапляють в ДБСТ, тому вони тут в гостях тільки бувають.
За 23 роки прийомного батьківства в сім'ї Гандей виросло 20 дітей і 6 біологічних.
Зараз, в Дитячому будинку сімейного типу Олени Гандей 10 дітей.
Спорт - це наша відмінність від інших сімей. І якщо вже займатися так серйозно. У мене 5 проф.спортсменов: 3 майстри спорту, 2 кандидати в майстри. Один-гімнаст і четверо - займаються рідкісним для України ковзанярським видом спорту-шорт-треком.
І, решта працюють на результат. Тому що аби вбивати час, то краще вже повчити табличку множення вдома.
Як ви з усім справляєтеся?
"Напевно, головне все правильно організувати, а далі можна справлятися."
ДЖЕРЕЛО
