Якого небудь стійкого визначення агресії вчені не виробили. Але будь-яка мама і будь-який тато, спостерігаючи за поведінкою своїх і чужих дітей, цілком здатні визначити, коли дитина проявляє агресію. Інша справа, що не кожен з нас може при цьому реагувати на її прояви адекватно. Агресія наших дітей — це завжди крик про допомогу. Діти, як і всі інші люди, мають право на будь-яке людське почуття, у тому числі і на агресію.
Три роки — це криза в розвитку особистості дитини. Пов’язана вона з тим, що дитина починає шукати своє місце серед інших людей. Дитина весь час експериментує з межами дозволеного. Проявляється крик в тому, що все прагне робити самостійно. Чому виникає агресія в цьому віці і що з нею робити? По-перше, самостійні прагнення дитини не відповідають придбаному досвіду та навичкам. Дитина, намагаючись повторити те, що роблять дорослі, як правило стикається з тим, що в нього багато чого не виходить. Батькам важливо розуміти, що відбувається, і намагатися допомогти маляті в освоєнні невідомих дій. Це забирає багато часу, сил, але іншого способу навчити дитину жити немає.
Звичайно, прояви цієї необхідної кризи приносить багато клопоту: з дітьми в цьому віці дуже важко домовитися, вони кажуть «ні» на будь-яку нашу пропозицію. Будь-яка дія або явище, що порушують вільно чи мимоволі плани дитини, викликають напади цієї люті. У цьому віці діти можуть кидатися на батьків і близьких буквально з кулаками. Саме трилітки часто кажуть батькам що ненавидять їх. У три роки вже можна навчати дитину висловлювати своє невдоволення словами. Як це зробити? По-перше, треба звертати увагу дитини на його власну поведінку. Коли дитина замахується на маму, мама повинна обов’язково зупинити агресію, тобто буквально взяти за руку, але читати нотації в цьому віці марно. У відповідь на агресивні дії або слова батьки багато говорити: «Я розумію твої почуття, бачу, що ти зараз ображений і засмучений. Зі мною таке теж буває. Але вважаю, що неправильно битися або обзиватися. Давай краще заспокоїмося і поговоримо», — і постарайтеся переключити дитину на якесь інше заняття або об’єкт. Звичайно, немає ніякої гарантії, що дитина в ту ж секунду перестане злитися. Але будьте впевнені, він запам’ятає вашу поведінку, ваш спосіб реагування на чужу агресію і коли-небудь їм скористається.
Ситуація загострюється тим, що саме в цьому віці більшість дітей потрапляють в дитячий садочок. Це серйозне випробування практично для кожної дитини. Невідоме лякає, а страх викликає агресію. Часто можна спостерігати, як трирічний малюк виривається, плаче, кусається, коли його ведуть в дитячий сад. Іноді він цілком спокійно переносить перші дні нового життя, тому що його вмовили. Але коли дитина розуміє, що це «на все життя», він може відчувати крайнє незадоволення, а значить, і стати агресивним. Найбільш сильну і глибоку агресивну реакцію на дитячий садок проявляють діти, занадто залежні від матері. Слід розуміти, що такого роду агресія не завжди спрямована, вона також може до пори до часу не виявлятися у крику, сльозах, тупання ногами, а копитися, перетворюватися у форму самоагресії. Найчастіше це виливається в нескінченні соматичні захворювання.
Як правило, психологи спокійно ставляться до агресії дошкільнят, що виникає в процесі їх спілкування. Багато з них вважають, що батькам, якщо справа не йде до серйозної бійки, взагалі не варто втручатися в сварки малолітніх граючих дітей. Єдине, про що все-таки варто подбати, — вже в цьому віці вчити дитину усвідомлювати свої негативні почуття і емоції і виражати їх багатьма способами, тобто не тільки за допомогою кулака, а й словами, жестами, мовчанням, за допомогою гумору. Як ми вже казали, навчити цьому можна єдиним способом: самим різноманітно і конструктивно реагувати на агресію.
У чутливих, зі слабким типом нервової системи дітей може виникнути ще одна форма захисту: самоагресії. Виражається вона в нападах самобичування у випадку невдачі: я погана, я дурна, раз у мене нічого не виходить. Деякі діти можуть навіть бити себе по руках або кусати. Це серйозний сигнал для батьків: швидше за все він означає, що дитині важко тягнути вантаж надій, які ви на нього поклали. Так висловлюють своє крайнє незадоволення надто завантажені діти, позбавлені можливості навіть грати скільки і коли хочуть. Самоагресія руйнівно діє на особистість і в кращому випадку може покласти початок серйозних комплексів неповноцінності, а в гіршому — стати причиною справжнього психічного захворювання.
Принципи спілкування з агресивними дітьми
Пам’ятайте, що заборона і підвищення голосу — самі неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, і, знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини буде знята. Дайте дитині можливість свою агресію, перемістіть її на інші об’єкти. Дозвольте йому побити подушку або розірвати «портрет» його ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність в даний момент знизилася.
Показати дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ньому спалахів гніву або погані висловлювання про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина в кожний момент часу відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити чи пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас. Нехай дитина залишається одна в кімнаті і висловить все, що накопичилося на адресу того, хто його дратує. Запропонуйте дитині, коли важко стриматися, бити ногами і руками спеціальну подушку, рвати газету, комкати папір, штовхати консервну банку або м’яч, бігати навколо будинку, писати всі слова, які хочеться висловити у гніві.
Дати дитині пораду: в момент роздратування, перш ніж щось сказати або зробити, кілька разів глибоко вдихнути або порахувати до десяти. Можна послухати музику, голосно поспівати або покричати під неї. Можна попросити дитину намалювати почуття гніву, тоді агресія знайде вихід у творчості.
Поради батькам
Батьки можуть навчитися керувати поведінкою своїх агресивних дітей.
-
Для цього слід звернути особливу увагу на ігри дитини. В іграх діти здійснюють свої мрії, фантазії та страхи.
-
Обговорювати з дитиною на кого вона хоче бути схожа, які якості характеру, її приваблюють, а які ні.
-
Стежити за тим, який приклад ви подаєте дитині. Якщо дитина судить інших людей, нагороджує їх «ярликами», можливо вона повторює ваші дії.
-
Бути готовим уважно вислуховувати дитину, якщо вона хоче розповісти вам свій сон. У сні діти часто бачать те, чого їм не вистачає в житті. Особливу увагу звертайте на повторювані сюжети сновидінь.
-
Заохочувати дитину говорити про те, що її хвилює, що вона переживає, навчити дитину прямо говорити про свої почуття, про те, що їй подобається, а що ні.
http://slovyanochka.at.ua
